Автор: admin

(Зібрані над Липою і Стрипою)

1
Попід плоти дресь Хрунище,
Скривив губи, носом свище —
Чи від панських то ковбасів,
Чи від хлопських обертасів?

2
Не смій, Хруню, з нами грати —
Будем буком завертати.
Ой запхався Хрунь в кутище,
У погане у коршмище.

3
Чогось Хруні потрухли,
Животи їм попухли,
На дурничку полетіли,
Честь і розум загубили.

4
Там над Стрипою крутою
Стоїть баба з коцюбою —
Жде, щоб Хруня повітати
І належну честь віддати…

1890 р.

Весно, весно, раю ти наш,
Ми тя дожидаєм,
Рано, ввечер і полудне
Господа благаєм,
І ми плачем, і худібці
Знана піснь ревлива —
Чорна доля понад нами
Крила розпустила.
Страшним відьмом карк вгинає,
І доки те буде?
Весно! Весно, обудися,
Пошли з неба, суде,
Повій вітер теплесенький,
Засяй луче, сонце,
Зазеленій, зелень-руто,
Супроти віконця.
Закуй, сива зазуленько,
У темненькім гаю,
Розбудися, скостеніла
Земленько святая.
Най худобка погуляє
Позеленім ярі.
Завитай нам, весно мила,
Зменши наші жалі.

24 лютого 1890 р.

Чи так в вас, як у нас,
Тяжкі недороди,
Чи так в вас, як у нас,
Біда біду водить?

Чи так в вас, як у нас,
Одні п’ють-гуляють,
Чи так в вас, як у нас,
Злидні побивають?

Чи так в вас, як у нас,
Славу-честь шанують,
Чи так в вас, як у нас,
Хруні гараздують?

1890 р.

Обложе наш, переложе,
Дорогий наш квіте,
Лежав єси неораний
Перележав віки,

Заким тая благодатна
Днина наступила,
Що й на наше подвір’ячко
Зірка засвітила.

Обложе наш, переложе,
Скарбе наш єдиний,
Літа плили, ми сиділи
Мовби у могилі.

Хто ми? Що ми? Чиї діти?
Ми себе не знали,
У вельможних і неможних
Рабами куняли.

Переплило сльозів ріки,
Правда наша спала,
А цвіт-сила, мов без роси,
Ниділа та в’яла.

Но відколи зірка ясна
До нас засвітила,
Переліг наш в хліборобну
Скибу замінила.

Виростають буйні цвіти
І на нашім полі,
Росте слава України,
Честь, добро і доля…

Ку’пчинці,
24 грудня 1889 р.

Watch movie online The Transporter Refueled (2015)

Посумніло, почорніло
Широкеє поле,
Густий туман налягає
На гори й на доли.

Зимний вітер повіває,
Земля завмирає;
Біжить журба за журбою
Душу налягає.

Зима люта насуваєсь
Страшно перед очі,
А серденько хлібороба
День і ніч клопочесь:

Чим худібку зимувати
Й діти прокормити,
Звідки взяти й що продати,
Щоб драч заплатити?

Пусті наші обороги,
Пусті і комори.
Злидні наші, тяжкі злидні…
Горе наше, горе!

1889 р.

Заплакала, заридала
Мати Україна,
Що укрила ненаситна
Їй вірного сина,
Труженика і Лицаря
їй щастя, їй долі
Брата братам-малоліткам
В запустілім полі…
Хто, як він колись, полине
В ті гаї, розмаї,
Де любові віковічні
Огні не згасають?
В ті країни небеснії,
Де зорі яскраві,
Де краси богиня ними
Голову квітчає?
Або ж тої гарячої
Хто дочуєсь мови,
Що дівчина говорила
Нишком козакові?
Хто загляне в ту глибину
Великого моря,
Хто запише тії сльози
Вдовиного горя,
Як єдиного в рекрути
в чужину загнали
Без поклону, без молитви
В сиру закопали…
Марширують наші літа
По буйному полю,
Нема щастя на сім світі,
Нема для нас долі.
Марширують за табором
По парі, по парі,
І надію по надії
Кладемо на мари.
І не одна надаремно
Ломилася сила
А кров наша всі далекі
Землі ізросила…
Будь між нами, отамане,
Родини самою
Не лишай, повік сіяй нам
Ясною звіздою.
А те зерно, що ти сіяв
Буде прозябати,
І щовесни ми згадаєм
Великого брата.

Купчинці,
12 березня 1888 р.

І

Зазеленій, Зеленая,
Весною, весною,
Одягни луги і поля
Славою, красою.
Розпусти вітви величні
Животворной сили,
Як орлиця бистролетна
Могучії крила,
Сли побачить на немолем
Ворожії шпони.
Зазеленій нам, Зеленая,
Понад ліси, гори,
Понад наші курні хати,
Зазеленій, мати.
Дай тим свіжим відітхнути,
Злидні закопати.
Зазеленій, Зеленая,
Понад темні бори
Та розвивай світлі вітви
Правди і любови.

II

Розвивайся, Зеленая,
Хоть тернистий тобі шлях,
Ніхто твоїх гірких не втре
Ні високий принц, ні граф.
Не всім одна доля цвіте.
Золотим колише сном,
Хто за святий прапор візьме
Народу честь і любов.
Не всякому сприя шастя,
Шляхи вимощає,
До закритих тих підземних
Двері отвирає.
Не всякому вдаєсь ціло
Звідтам виходити,
Не всякому цвітеш довго,
Знаний слизькоцвіте.
Ту зацвітеш, ту вже в’янеш,
А потім-потому
Горе, злидні, сором в людей
несеш не одному.
То ж втішайтесь кому, як там,
Ласк тих море грає,
Хто у блесках світ свій видить,
За ними вганяє,
Хто свій нарід лише словом,
А не серцем любить,
Хто за чужу ласку нарід
дає на погубу.
Той най тішить, напуває
Серденько несите…
Колись встане ясна правда
Й незрячих освітить.
І немудрі умудряться
Та створять очі,
Дізнаються не одного:
Хто? Де? Чого хоче?
Хто був лицар, полководець,
Що вивів з неволі,
Хто ратник, світлоборець,
Що боровсь за долю,
Хто пригорнув недобитків
На батьків могилах,
Вилеліяв із невіжів
Орлів сизокрилих.
Хто відчинив зачинені
Ворота до раю,
Хто окрасив твої ниви,
Краю ти наш, краю!
Хго поорав доморізні
Луги, перелоги,
Хто цурався своє орать,
Лічив чужі зорі,
Хто Зеленій протолочив
Тінисті запони,
Хто просвітив та розв’язав
Темноти окови,
Взніс зелений щит високо
Понад темні хмари,
А хто давав на поталу
Бідну безталанну.
Розвивайся, Зеленая,
Лист твій най не в’яне,
Зак виростуть з недолітків
Лицарі-гетьмани.
Зак виростуть квіти-діти,
За честь твою стануть,
Тебе, мати безталанна,
Славов приодягнуть.

Купчинці,
28 вересня 1888 р.

Час, браття, час!
Прийшов і для нас!
Час розвою і просвіти
Завітав між руські діти!
Час, браття, час!

Час, браття, час,
Заяснів у нас!
Засвітило з-поза хмари,
Побороло темні мари,
Засіяло в нас.

Час, браття, час
Будить зі сну нас!
Щоб плуг добре поклепати
І за свою скибу взяти,
Час нам, браття, час!

Час, браття, час
Дивиться на нас,
Як ми орем та як сієм
І яких ся жнив сподієм.
Час, браття, час!

Час, браття, час
Придивитись в нас,
Хто чистес засіває,
А хто ніччю накидає
Куколю у нас.

Час, браття, час
Порахує нас:
Хто зробив що, а хто, може,
Промарнуваз літо гоже —
Все зрахус час!

Час, браття, час
Обізвесь по нас:
Де ті діла, що зробили,
І ті скарби, що зложили?
Так скаже по нас.

Час, браття, час!
Далій з богом враз,
Правим шляхом поступаймо,
Серце, розум розвиваймо.
Побіда для нас!

Час, браття, час
Не чекає нас!
Пливе хутко, проминає,
«Що зробив хто, так і має!» —
Так каже час!

Час, браття, час,
Дорогий для нас!
Тож візьмімся всі за руки
І до праці, до науки —
Буде гаразд в нас!

1888 р.