Серед зими, серед лютої,
Серед стужі, серед крутої
Місяць вибрів понад поле,
А циганя й босе, й голе
На призьбонці собі сіло,
Щоби душу обігріло.
А як зимно доскулило,
Зуб на зуб му заціпило:
«Ой місяцю, що ти дієш,
Світиш ясно, та не грієш,
Дармо в бога хліб ти їш
Шкода, що великий зріс»
1890 р.