І
Зазеленій, Зеленая,
Весною, весною,
Одягни луги і поля
Славою, красою.
Розпусти вітви величні
Животворной сили,
Як орлиця бистролетна
Могучії крила,
Сли побачить на немолем
Ворожії шпони.
Зазеленій нам, Зеленая,
Понад ліси, гори,
Понад наші курні хати,
Зазеленій, мати.
Дай тим свіжим відітхнути,
Злидні закопати.
Зазеленій, Зеленая,
Понад темні бори
Та розвивай світлі вітви
Правди і любови.
II
Розвивайся, Зеленая,
Хоть тернистий тобі шлях,
Ніхто твоїх гірких не втре
Ні високий принц, ні граф.
Не всім одна доля цвіте.
Золотим колише сном,
Хто за святий прапор візьме
Народу честь і любов.
Не всякому сприя шастя,
Шляхи вимощає,
До закритих тих підземних
Двері отвирає.
Не всякому вдаєсь ціло
Звідтам виходити,
Не всякому цвітеш довго,
Знаний слизькоцвіте.
Ту зацвітеш, ту вже в’янеш,
А потім-потому
Горе, злидні, сором в людей
несеш не одному.
То ж втішайтесь кому, як там,
Ласк тих море грає,
Хто у блесках світ свій видить,
За ними вганяє,
Хто свій нарід лише словом,
А не серцем любить,
Хто за чужу ласку нарід
дає на погубу.
Той най тішить, напуває
Серденько несите…
Колись встане ясна правда
Й незрячих освітить.
І немудрі умудряться
Та створять очі,
Дізнаються не одного:
Хто? Де? Чого хоче?
Хто був лицар, полководець,
Що вивів з неволі,
Хто ратник, світлоборець,
Що боровсь за долю,
Хто пригорнув недобитків
На батьків могилах,
Вилеліяв із невіжів
Орлів сизокрилих.
Хто відчинив зачинені
Ворота до раю,
Хто окрасив твої ниви,
Краю ти наш, краю!
Хго поорав доморізні
Луги, перелоги,
Хто цурався своє орать,
Лічив чужі зорі,
Хто Зеленій протолочив
Тінисті запони,
Хто просвітив та розв’язав
Темноти окови,
Взніс зелений щит високо
Понад темні хмари,
А хто давав на поталу
Бідну безталанну.
Розвивайся, Зеленая,
Лист твій най не в’яне,
Зак виростуть з недолітків
Лицарі-гетьмани.
Зак виростуть квіти-діти,
За честь твою стануть,
Тебе, мати безталанна,
Славов приодягнуть.
Купчинці,
28 вересня 1888 р.