Обложе наш, переложе,
Дорогий наш квіте,
Лежав єси неораний
Перележав віки,
Заким тая благодатна
Днина наступила,
Що й на наше подвір’ячко
Зірка засвітила.
Обложе наш, переложе,
Скарбе наш єдиний,
Літа плили, ми сиділи
Мовби у могилі.
Хто ми? Що ми? Чиї діти?
Ми себе не знали,
У вельможних і неможних
Рабами куняли.
Переплило сльозів ріки,
Правда наша спала,
А цвіт-сила, мов без роси,
Ниділа та в’яла.
Но відколи зірка ясна
До нас засвітила,
Переліг наш в хліборобну
Скибу замінила.
Виростають буйні цвіти
І на нашім полі,
Росте слава України,
Честь, добро і доля…
Ку’пчинці,
24 грудня 1889 р.